Історія села Великовеселе

Гарне рідне село, наче писанка
Понад річкою, понад Стовбовою,
Де джерельна прозора вода,
Простяглося село моє стрічкою,
А за соснами сонце сіда.

Село Великовеселе (давня назва Стовбове) є центром Великовеселівської сільської ради Врадіївського району, до складу якої входять села Бобрик, Макіїво, Новоолексіївка.

Село розміщене по обидва боки балки Стовбової, за 26км від райцентру і залізничної станції Врадіївка. Сполучення з райцентром здійснюється за допомогою автотранспорту по шосейній дорозі. За 14км від села починається автотраса Миколаївка – Одеса.

Через село протікає річка Стовбова ( найбільша притока Чичиклії ).

Великовеселе виникло у 80-роках ХVІІІ ст. після визволення південної України з-під влади султанської Туреччини. Першими поселенцями були вихідці з Крюкова Полтавської губернії. Пізніше частина поселян прийшла з Поліської України. « Перші археологічні дослідження нашого району, які проведені співробітником краєзнавчого музею м. Миколаєва В. Нікітіним та місцевим краєзнавцем В. Розумним, відносяться до 60-70років ХХ ст. На початку 80-х років експедиціями відділу Північно-Західного Причорномор’я Інституту Археології АН УРСР, ОАМ та ОДУ під керівництвом І.Т.Чернякова та В.М. Станко частково обстежувалась південна частина району та деякі ділянки узбережжя річки Кодима.

Цікавими виявилися обстеження річки Стовбова, яка є лівою притокою річки Чичиклія. На першій надплавній терасі правого берега р. Стовбова, за 0,8 км на північний захід від с. Макіїве, на розораній поверхні, на площі 50х50 м знайдено кілька пластенгастих  відщепів з характерною для мезантичного часу патиною. Для встановлення більш точної ідентифікації та характеру можливо встановленої пам’ятки необхідне більш детальне її вивчення. Нам же поки що доводиться лише здогадуватись, хто і для чого використовував цю річ.

Поселення доби пізньої бронзи Макіїве- ІІ ( ХІІ – ІХ ст. до н.е. ) знайдене на першій та другій надплавних терасах правого берега р.Стовбова за 1-1,2 км на північний захід від с. Макіїве на площі 100х50 м. зафіксовані рештки кісток тварин, значна кількість фрагментів стінок, донець та вінець ліпного посуду сабатинівського типу. Ці матеріали дозволяють віднести знайдене поселення до доби пізньої бронзи. На поверхні пам’ятки зафіксоване скупчення дрібного та середнього каміння, які можливо є рештками кам’яних фундаментів будівель.

Поселення черняхівської культури Макіїве ІІІ (ІІІ –ІV ст.н.е.) знайдене у другій надплавній терасі  правого берега р. Стовбова, за 1,1-1,3 км на північний захід від села Макіїве. Територія пам’ятки частково співпадає з територією поселення доби пізньої  бронзи Макіїве –ІІ. На площі 100х200 м знайдено значну кількість стінок грубого гончарного посуду, дрібний амфорний бій, що загалом датують пам’ятку ІІІ – ІV ст.н.е.; та дозволяють припустити , що вона залишена носіями черняхівської культури.

У ході обстежень уточнювалось картографічне розміщення цих поселень.»
(«Вісник Врадіївщини” №4 , 18 січня 2006р.)

Багато сіл мальовничої України зберігають легенди свого краю. Старожили нашого села теж з покоління в покоління передають легенду про походження назви – Великовеселе…

У першій половині ХІХ ст. великого значення набула торгівля сіллю, якою в Україні торгували чумаки. У народі кажуть, що чумацьких шлях проходив і через наше село. Чумаки долаючи велику відстань втомлювалися і завжди зупинялись на відпочинок у  селі. Вони відпочивали, співали, добре веселились у корчмі. Старожили стверджують, що велика корчма знаходилась в центрі сучасного села , за іншими свідченнями – вона розміщувалась при в’їзді в село. Корчма була велика і в ній  завжди було дуже весело. Тому село  дістало назву –  Великовеселе.

Село з усіх боків оточене балками, назви яких походять від прізвищ панів, які володіли цими землями.
На північному сході – Ремихова балка.
На південному сході – Назарова балка.

На південний захід вздовж села тягнеться Мейова балка. За давніми переказами в цій балці жив багатий дід Мей . Він жив самотню і тримав багато кіз. До села часто доносилося мекання цих тварин. Люди почали називати цю балку Меєвою.

На північному заході – Зозулина балка.
Легенда розповідає, що Зозуля був бідним хлопцем – свинопасом, він працював у пана Крауза. Щодня в теплу пору року Зозуля виганяв панські свині на пасовища. Працював на пана, а сам мріяв про своє господарство, будинок, сад.
Був теплий сонячний день. Все було, як звичайно. Коли дивиться Зозуля, свиня котить дерев’яну діжу. Підійшов хлопець поближче, а в ній повно золотих монет.

З того часу справи Зозулі пішли на лад. Він купив собі землю, пару коней і став працювати. З часом побудував красивий будинок біля річечки, а навколо будинку посадив розкішний сад. Люди почали ходити на заробітки до пана Зозулі. І сьогодні  називають це місце Зозулиною балкою. У цій балці знаходився в той час великий і глибокий ставок. І до сьогодні збереглася стара гребля від Зозулиного ставка.

Село Макіїво було засноване  у ХУІІІ ст.. У 1795р. село налічувало 30 дворів із 112 жителями. Звідси селяни були переселені в Підгур’ївку, а потім знову назад, але земельних наділів вони вже не отримали.

1859р. село складало всього 10 дворів, в яких проживало 66 жителів. 1886 – 87рр.в селі налічувалось 23 двори і 156 жителів.

Село Новоолексіївка (стара назва Колонія ) виникло за часів Катерини ІІ. Старожили згадують, що імператриця  роздавала землі німцям за заслуги перед Російською імперією. Землі сучасного села були передані німецькому графу Гофману та його нащадкам. До наших днів збереглися могили німецьких поселенців.

У 1795 році в селі Великовеселе налічувалось 63 двори з населенням, що становило 162 чоловіки і 170жінок. По ревізії 1859 р. тут кількість господарств було менше всього 44 двори, а населення збільшилось до 448 осіб. Через село пролягала транзитна дорога з Врадіївки у Березівку.

За статистикою 1886-1887р.р. село складалось з 65 дворів і 383 чоловік населення. У цих 65 дворах розміщувалось 100 господарств, з яких 66 було безземельних, а 8 дворянських економій володіли 6012 десятинами землі. У селі діяв один торгівельний і два дрібних промислових заклади.

Перша початкова школа була заснована у 1905 році.

Село Бобрик було засноване у 1908 р. Землю купили у поміщика Раля, який жив у м.Одесі. Переселенців з Бобрика Любашівського району було 20, частково із села Бокове того ж району. Вони й стали першими жителями села. На півночі від села Бобрик знаходилася земля поміщика Краузе. А між селами Бобрик і Велико веселе були землі великого хазяїна Зозулі.

Населення села Великовеселе до революції 1917р.жило у величезній бідності. Більшість жителів проживало у темних сирих землянках, на яких за літо виростали великі бур’яни.

За роки громадянської війни село часто переходило з рук однієї влади до іншої.
До складу Новопавлівського волревкому входили:

• Сухий Іліан Іванович (Макієво)
• Мазуратій Г.М. (Велико Веселе)
• Мартинюк (Бобрик)
• Косинський (Н-Павлівка)
• Татаренко (М.Павловка)

Наші земляки воювали і на фронтах Першої світової війни.

У 1915 році із села Новоолексіївка були мобілізовані:
1. Трохименко Михайло Іпатійович (1893 року народження)
2. Полевий Єфрем Петрович (1898р.н.)
3. Красовський Іван Ігнатович (1892 р.н.)
4. Полулях Яків Левонтійович (1893р.н.)
5. Полулях Василь Левонтійович (1897р.н.)
6. Задорожнюк Петро Афанасійович (1890р.н.)
7. Кругленко Степан Тимофійович (1896р.н.)
8. Трохименко Яків Іпатійович (1895 р.н.)
9. Задорожнюк Семен Афанасійович (1898р.н.)
10. Чабанов Іван Парфенійович (1894р.н.)

Радянська влада у селі остаточно встановилась в лютому 1920 р. Землі поміщиків і «куркулів» були відібрані і передані селянам. На цих землях у 1928р. був створений перший ТСОЗ, а в 1929р.- перша сільськогосподарська артіль.

photos2

У 1924 р.у с.Великовеселе діяла школа лікбезу. Підручниками і посібниками школа забезпечена повністю не була. Навчання велося за букварем «Червоний прапор». Заняття велося регулярно тричі на тиждень по дві години. Кількість учнів швидко зростала.

У 1927 році жителями села Великовеселе був побудований великий двоповерховий будинок школи, в якому розміщувалась середня школа до 1990року. Тут навчалися діти з усіх навколишніх сіл. Першим директором, який будував цю школу, був Смаковенко. Під час будівництва люди кіньми їздили за Макіїво збирати камінь.

До війни школу опалювали соломою. Батьки для опалення школи привозили солому залежно від кількості у сім’ї дітей.

У 30-их роках був створений колгосп

.
Заможних селян було оголошено «куркулями». До колгоспу забирали все, що було у їхньому господарстві. А всіх членів родини вивозили у степ, їм не дозволялось повертатися назад.

Восени 1932 р. почалося викачування залишків хліба із села. Спочатку ніби залишків, а потім – все підряд. Настав голод 1932-1933 рр.

Про ці події згадує жителька села Белінська Надія: «Випав дуже сильний сніг. Ми ходили до села Красне розкопувати «мишоловки», вдома просушували зерно разом з насінням лободи, щиру. А вранці знову йшли, щоб у вечері була їжа. Навесні хто йшов на роботу, тим давали баланду з сої. Поряд жили дід з бабою у малесенькій хаті, віконця були біля самої землі . Там вони і вмерли. Сусіди Маєвські Стьопа і Даша померли з голоду, і хата їх привалила, а поховати не було сили.

Діти до школи не ходили. Почали відвідувати школу у 1934р.»
Свідчить Горбатюк Катерина: «Степи колосились хлібами, а люди голодували. Селяни ходили в поле на роботу. Якщо когось побачили, що підібрав колосок, зразу відсилали до тюрми. Їсти варили юшку з проса, і люди їли. Вдома варили їсти з какішу і проса, а то й не мали що їсти.»

Люди розповідають, що були випадки канібалізму.
Під час голодовки люди їли все підряд: лободу, бурякову гичку, пекли маторжаники, брали гичку з буряка, здушували і пекли такі мандрики.

Люди були такі голодні, що мусили їсти горобців, сусликів, чекали , поки в колгоспі здохне коняка, і їли падалину.
«Щодня по селі їздила гарба, яка збирала мертвих людей, і хоронили їх по 5-6 чоловік у одній ямі. Були випадки, що на гарбу кидали і ще напівживих людей», – М.І.Яструб.

Люди всі чекали весни, але саме на весну припав найжахливіший пік голодомору, бо вони їли зелень і труїлися. Згадує Солнцева Ганна: «Коли ледь припаліли вишні, мої три сестрички вилізли на дерево, наїлися зелені і, немов пташки, попадали мертві до долу».

Голод забрав сотні життів жителів села Великовеселе та навколишніх сіл.

Люди, які пережили голодомор 33-го, завжди пам’ятають ту страшну трагедію і передають її нащадкам…
«Ворог народу»… Як часто можна було почути ці звинувачення у ті страшні часи. Скільки людських доль зламано, скалічено, сплюндровано…

«Їх : колгоспників колгоспу «Іскра» Грабовенка Якова Герасимовича 1898 року народження, Росоловського Миколу Августовича 1887 року народження, Співака Трохима Леонтійовича 1888 р.н., робітника радгоспу «Шляховий», Спотаря Прокопа Федоровича 1898 р.н., колгоспника колгоспу ім..Єжова, Гайдачука Степана Логвиновича 1878 р.н. з села Новоолексіївка, колгоспників колгоспу «Шлях до комунізму», Бездітного Нестора Романовича 1882 р.н., Гайдайчука Івана Миколайовича 1894 р.н., Ковальчука Кіндрата Григоровича 1894 р.н., Мальованого Андрія Лук’яновича 1897 р.н. села Бобрик, колгоспників колгоспу ім.. Єжова Солнцева Миколу Васильовича 1898 р.н., Гнатюка Федора Сименовича 1903 р.н. з села Велико веселе, колгоспника з села Макеєво Цимбала Володимира Калістратовича 1894 р.н. Заарештували одночасно пізно в ночі 13 березня 1938 року працівники Врадіївського районного відділу наркомату внутрішніх справ.

У цей час вони – хлібороби з діда-прадіда, українці за національністю, готувалися до весняних польових робіт. Кожен з них думав, як зробити краще, щоб виростити добротний урожай 1938 році. Колгоспники закінчували ремонт сільськогосподарського інвентаря, техніки, посівних засобів. Та задумане здійснити не вдалося.

Заарештованим 13 селянам-хліборобам органи слідства пред’явили звинувачення за статтею 54-10 ч.І. Це означало, що вони є членами контрреволюційної групи. Головним завданням, за протоколами допитів, слідчі бажали довести, що члени контрреволюційної групи намагалися розвалити роботу в колгоспах, систематично виступали проти Радянської влади, сіяли до неї недовіру…

Під час підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР у 1937 році розповсюджувались чутки, які дискредитували кандидатів у депутати Т.Федорова і Ф.Федченко, говорили про швидке падіння радянської влади. Так була проведена кримінальна справа 1952 сторінки, що нині зберігаються в Миколаївському управлінні Служби Безпеки України. Заарештованим згадали і те, що в 1930-1931рр., під час суцільної колективізації, їх сім’ї розкуркулювались.
У той час сільські активісти не дивились ні на що. Ні на те, що в кожного з них були дружини , малолітні діти від 2-6 чоловік у кожній сім”ї. З подвір’я при розкуркуленні забирали все худобу, птицю, вулики, з хати виносили столи, стільці, ковдри, подушки, кожухи, посуд і багато інших речей, все тут же продавалося з торгів. А самі селяни – одноосібники, так звані «куркулі» виселялися за межі України в Північний край на заслання та до виправно-трудових робіт у таборах строком на 5-10 років.

Такою була доля на чужині: з раннього ранку тяжка виснажлива робота, що призводила до хвороб, смертей дітей та дорослих. У зв’язку з тим, що Конституція 1936 року, названа в народі «сталінською», стверджувала про те, що в країні не існує більше експлуататорських класі, ліквідовано куркульство, як запеклий ворог трудового селянства, більшість засланих та засуджених до виправно-трудових таборів могли повернутися до рідних місць. Приїхавши до Врадіївки, вони побачили, що пройшла суцільна колективізація, і селяни працюють в колгоспах. Вступили до них і колишні «куркулі». Та настав 1937 рік, а за ним і 1938 рік, що чорною хмарою ввійшли в історію держави ХХ ст.

Вже 4 липня 1937 року Нарком внутрішніх справ СРСР надіслав органам НКВС телеграму за номером 11926. Згадана операція розпочалась 1 серпня 1937 року. І була завершена в середині 1938р. Проходила вона, як завжди, чітко організовано, з суворим дотриманням надісланих інструкцій. В Одеській області, до складу якої в той час входив Врадіївський район , були встановлені ліміти: 8200 чоловік осудити по першій категорії (це означає розстріляти) і 3200 заслати. Чого тільки не може вигадати людська фантазія ? І все ж, чи можна було навіть за всеосяжної плановості вигадати щось страшніше, ніж ліміти на смерть ?!

Саме цю машину сталінського терору і попали 13 колгоспників Врадіївщини. Той, хто потрапляв до в’язниці, втрачав право бути людиною, в нього ставало одне ім’я- «ворог народу», арештант. Над засудженими був проведений лише один допит, на якому кожен із них відкинув пред’явлені звинувачення. Але це вже не мало ніякого значення. Перед слідчими був «ворог народу», якого треба знищити або відправити на тривалий строк до виправно-трудових таборів.
Досить швидко слідчі найшли свідків, їх виявилося аж 21 чоловік. Через кілька днів слідство було завершено і засуджених відправили до Одеської в’язниці.

В останній день березня 1938 року. Відбулося засідання трійки УНКВС, за вироком якого всі засуджені були вислані як запеклі вороги категорії один ( їх розстріляли).

Вирок було виконано 7 квітня 1938 року. Від часу арешту до виконання вироку пройшло всього 25 днів, і життя 13 громадян трагічно обірвалось.

На листи рідних відповідь була одна: засуджені до 10 років позбавлення волі у віддалених таборах без права листування. Тепер ми знаємо, що це означало – розстріл. А тоді дружини, діти осуджених вірили в те, що їх чоловіки, діти, рідні повернуться додому.

Після ХХ з’їзду КПРС знову від рідних та близьких ідуть листи з проханням переглянути справи засуджених.
Під час перегляду справи 1956 р. викликалися свідки, що свідчили проти засуджених у 1938році. Більшість заявляли, що таких свідчень взагалі не давали.

Інші стверджували, що їх не допитували, а лише проводили ставки віч- на- віч, що тривали не більше двох хвилин, протоколи, які вони підписували ніхто не зачитував.

Свідки стверджували, що Гнатюк Федір, Росоловський Микола, Цимбал Володимир до революції були батраками в економії поміщика і «куркулями» взагалі не були. Колгоспники Солнцев Микола, Мальований Андрій, Ковальчук Кіндрат, Гайдайчуки Іван і Степан, Бездітний Нестор були звичайними середняками. А Співак Трохим, Спотар Прокіп, Грабовенки Яків і Герасим хоч і вважалися під час колективізації заможними господарями, проте працювали добре.
Все це дало змогу прокурору області вести процес по даній справі. Кримінальну справу було закрити, а 13 громадян повністю реабілітовані, як такі, в діях яких відсутній склад злочину . Ще одна група невинно покараних громадян України повертається до нас.

По Великовеселівській сільській раді були репресовані також:

• Жикол Я.А., 1898р.н.,
• Грабовенко Г.Г., 1878р.н.;
• Дубенянський І.П., 1888р.н.;
• Караульний Ф.Н., 1889р.н.;
• Кирилюк М.Є., 1911р.н.
• Кожухар Г.П., 1884р.н.
• Крутенко М.Г., 1888р.н.;
• Латій Д.П., 1896р.н.;
• Левицький А.С., 1876 р.н.;
• Марченко В.Г., 1888р.н.;
• Матієнко О.І., 1885 р.н.;
• Мироненко Н.Д., 1892 р.н.;
• Нерубащенко М.М., 1898 р.н.;
• Олійник Я.Й., 1887р.н.;
• Фурдуй І.Ф., 1903 р.н.;
• Коханюк О.Ф., 1917 р.н.;
• Жидак Г.М., 1920 р.н.
Усі вони були реабілітовані.

В 1936 році культармієць колгоспу «Червона спілка» (Велика Весела) т. Смезюк керував школою ліквідації неписьменності серед дорослих. В ній навчалося 15 осіб.

В 1938 році на обласному з’їзді Рад Одещини було обрано делегатом на ХІУ надзвичайний з’їзд Рад УРСР голову колгоспу «Червона спілка» Врадіївського району (Велика Весела) т. Яроцького Івана Мироновича.

З року в рік все більше зростала заможність і культурність колгоспників артілі «Шлях соціалізму» В – Веселівської сільради. Тільки в 1938 році колгоспники закупили 11 веломашин, 2 патефони та багато різних товарів. А в 1939 році було встановлено 31 радіоточку. В 1938 році колгосп збудував амбар, який коштував 6 тисяч карбованців. В 1939 році передбачалося збудувати коровник та свинарник.

1941р. увійшов у історію як рік початку Великої Вітчизняної війни.

На захист Вітчизни із Великовеселівської сільської ради було мобілізовано 333 чоловіка.

Село Бобрик Великовеселівської сільської ради було зайняте німецько-румунськими фашистськими військами 7 серпня 1941р. Боїв за село не було. У населення було забрано 83 коня, 34 голови великої рогатої худоби.

Велика Весела зайнята о другій половині дня 8 серпня 1941р. Були перестрілки.

Окупанти розгромили колгоспи, розтягли та спалили майно шкіл, зруйнували багато колгоспних будівель та житлових будинків колгоспників. Загальна сума збитків, завдана окупантами селам Великовеселівської сільради становила 2 028 000 крб.

Могутня хвиля народного партизанського і підпільного руху стала на заваді далекосяжним планам німецьких окупантів, які мали на меті за короткий час заволодіти нашими просторами, зробити наш народ своїми рабами. В тилу ворога був другий фронт, бійцями якого стали літні люди, жінки, діти, які не хотіли скорятись окупантам.

В с.Великовеселе також діяла підпільна група у складі Петра Федорова, Миколи Григоровича Сніжинського, Григорія Григоровича Тхоренка, Сеньки Назимка та Леоніда Білова. Усі вони були місцевими, лише Білов був із м. Кишинів. Він проживав із Лідією Іванівною Павленко. Підпільна група тримала зв’язок з партизанським загоном, що діяв у Саранському лісі.

« Згадує учасник Врадіївського підпілля Іван Андрійович Полоз:
«С.А. Корчинський (керівник підпільної групи в с. Гуляницькому ) дає мені завдання: переправити поранених людей з партизанського загону в надійне місце. Через свою людину в префектурі Ф. Ільчевича підпільники дістають документи , з допомогою яких через довірених людей у Врадіївській ветлікарні , у Великовеселому і далі в Андре-Іванівському районі вдається врятувати поранених». Їх і перевозив (по 2-3 чоловіки) І.А. Полоз.

За завданням підпілля Іван Андрійович Полоз рятує директора Великовеселівської школи П. Федорова, над яким раптово нависла загроза. Темної ночі зоотехнік вивозить його з села у Врадіївку, переховує у односельчанина Романова, а потім переправляє у ліс.»

(За матеріалами архіву 29 березня 1979 року).


До війни у селі Великовеселе проживала Герой Радянського Союзу Даша Дяченко.

На початку війни люди з нашого села допомагали споруджувати протитанкові укріплення, за спогадами, у с. Кумарі. Важко доводилося їм, часто працювали під обстрілом фашистських літаків. «Ми від них ховалися у комишах», – згадує Сніжинська Клавдія.

Під час Румунської окупації румуни нещадно били людей за будь-яку провину, змушували важко працювати.
На полях у 1941 р. було дуже багато кукурудзи, людям за роботу давали одну мірку, а румуни брали собі три мірки.
Масово використовувалась праця жінок, які і косили, і вночі скирдували, і клали стіжки.

Через наше село гнали євреїв із села Ново-Павлівка на Гражданівку і Доманівку. Наші люди виносили їм хліб , воду і картоплю. Були випадки, коли люди переховували деякий час утікачів-євреїв.

За словами очевидця Яструба М. І. ,у Назаровій балці німці розстрілювали людей. Навесні вода трупи несла аж до Макіїво.
Румуни тримали у селі євреїв-портних, які шили для них одяг. Коли румунські війська відступали, євреїв було розстріляно біля довоєнної силосної ями (8 чоловік).

Наші земляки воювали на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них Герой Радянського Союзу – Грабовенко Максим Іванович.

Він народився в1923році в с.Мариновка Доманівського району. До війни працював столярем, трудився на будівництві заводу в Новосибірську. У Радянській Армії з 1941р. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941р..воював на Центральному і І-му Українському фронтах. На Курській дузі, тоді ще молодший сержант Грабовенко отримав на озброєння 57-міліметрову гармату.
– Вперше тут ,згадував після війни ветеран , – побачив « тигрів» . У них цейсівська оптика , потужне озброєння ,броня за якою засіли добре озброєні члени екіпажу .А внас гармати ,які ми називали « Прощавай , Батьківщино !». Якщо з першого пострілу не підіб’єш ворожий танк, ти більше не жилець на цьому світі . Тому підпускали його на таку відстань , щоб послати снаряд у найвразливішу точку танка .А бувало й хитрили.
Про один такий епізод із бойового життя нашого славного протитанкіста розповідається вкнизі « Сыновняя верность Отчизне» ( автори А. Т. Бурдюков та М. В. Кравченко, видавництво « Маяк», 1982р.).
– Гарматна обслуга м. сержанта М. Грабовенка витримала важкі випробування під Курськом та одного разу артилеристи перехитрили німців .Вночі виготовили макети гармат, встановили їх на запасних позиціях , а справжні замаскували на нових вогневих позиціях .Фашистські льотчики й піймались на «вудочку». Весь свій бойовий арсенал скинули на удавану батарею. Ще не встигли відлетіти літаки, як гітлерівські танки і піхота пішли у відкриту атаку. Були впевнені, що їхні льотчики впорались із радянськими артилеристами, які стояли на їх шляху. Фашистські автоматники йшли за танками, як на параді.
І трапилось так, що командир 691-го артилерійського полку опинився на той момент біля гармати Максима. Обслуга приготувалася до бою, чекаючи команди на відкриття вогню. А Грабовенко уважно стежив за атакою гітлерівців, примовляючи при цьому : «Давайте, голубки, давайте, ми вам зараз всипимо перцю».
І всипали, та так, що на цьому рубежі німці вже більше не атакували.
Але ще не раз зустрівся він віч-на-віч не з одним-двома, а з лавиною танків. У небі кипіли повітряні бої, з хмар падав смертоносний дощ, а на землі – суцільний вогонь. А невдовзі фронтові дороги привели його на українську землю. Артилерійська батарея 691 полку, 237-ї стрілецької дивізії, 40 армія Воронежського фронту, в якій в якій він служив наводчиком гармати першою у полку форсувала Дніпро біля с. Гребені Кагарлицького району Київської області. При відбитті численних контратак ворога був поранений, але зумів прямою наводкою з гармати знищити кілька фашистських танків, а коли скінчились снаряди, кулеметною та автоматною чергою положив ще й з десяток німців. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоєно 24 грудня 1943р..Було юнакові тоді всього20 років, коли на грудях його засяяла Золота Зірка Героя, захисника рідної землі від поневолювачів. За бойові заслуги нагороджений Орденом Леніна, Вітчизняної війни, багатьма медалями.
Після війни старший сержант Грабовенко демобілізувався і переїхав із рідного села Маринівка Доманівського району на постійне проживання в наш район. Працював у колгоспі «Перемога» Великовеселівської сільської ради завідуючим фермою, трудився на колгоспній пасіці в с. Новоолексіївка. В листопаді 1980р. трагічно загинув. Похований в с.Новоолексіївці.
Подвиги тисяч і тисяч воїнів різних національностей, у тому числі й українців, наших земляків і односельчан, їхній масовий героїзм і військова майстерність, високий наступальний порив зумовили нашу перемогу над гітлерівськими загарбниками.


У середу 29 березня 1944року о 22 годині частини п’ятого кавалерійського полку і Другого Українського фронту звільнили Врадіївку. Боїв не було. На території нашого району стикнулись Другий та Третій Українські фронти. Цей стик проходив між населен7ими пунктами Іванівна – Велика Весела – Гуляницьке – Новопавлівка – Доброжанівка – Краснопіль.
Село Великовеселе звільнено 29 березня 1944 року.
Під час звільнення спершу в село в’їхали три вершники Радянської Армії. Люди вийшли зустрічати визволителів з хлібом-сіллю та іконою.

От Советского информбюро Оперативная сводка

за 30 марта
К западу и югу от города Вознесенськ наши войска, преследуя отступающие войска немцев, овладели районними центрами Одесской области Мостовое, Веселиново. А также заняли более 150 других населенных пунктов, среди которых крупные – Великовеселое, Новоалексеевка, Каратаево, Васильевка, Софиевка, Николаевка-2, Капитанка, Новопокровка, Михайловка, Ватерлоо.

Під час відступу радянських військ у 1941р. біля села Бобрик загинув сержант Іван Спиридонович Бєляєв. Сержант Бєляєв командував взводом підривників. Від Бобрика на північ до двох кілометрів від села ще в1938рроці був збудований польовий аеродром. Під час війни ним не користувались, а боєприпаси – багато бочок бензину і навіть клей – були завезені. Підривники встигли все підірвати, а самі потрапили в оточення румун. Під час бою сержанта Бєляєва поранили. Кінь заніс його за село Це було від села метрів 200. там солдат упав. Інших солдат румуни взяли в полон, роззброїли і відпустили.
Згадує очевидець цих подій Федір Загороднюк (житель села Бобрик).
«Мені в той час було 13 з половиною років. Я іще два дідуся, це були Дмитро Бойко і Григорій Ковальчук, в кукурудзі знайшли убитого воїна. В нього були документи, червоноармійська книжка, комсомольський квиток і фотографія дівчини. Документи я забрав, моя мама заховала їх в ікону: боялись за комсомольський квиток, щоб румуни не дізналися.
Старожили сказали, що за традицією, загиблі на полі бою там і повинні бути захороненні. Моя бабуся була дуже віруючою, попросила мене зробити хрест і поставити на місці захоронення.
В кінці березня 1944року наше село звільнили. Я написав листа за адресою: Кіровоградська область, Павлоградський район, с. Богданівна і вислав документи. Отримав відповідь від матері загиблого, дякувала за те, що сповістив про її єдиного сина. Писала, що приїхала б на могилку, та не може вона. Отримав ще кілька листів, але різними почерками».
Під час звільнення .Бобрика загинули 17 солдат і майор Михайло Андрійович Ястребов (м. Москва).Майор загинув 24. 03. 1944року.
Було багато поранених. В школі розташували польовий госпіталь.

По хатах теж лежали поранені. Не вистачало перев’язочних матеріалів, люди допомагали, прали бинти. Через кілька днів приїхали машини і забрали поранених.
Після нічного бою вранці оголосили йти, збирати трупи. Люди пішли в лісосмугу, викопали велику яму і почали зносити загиблих як в братську могилу.
На прохання начальника госпіталю – це була жінка в званні старшого лейтенанта, тіло майора Яструбова доставили до школи. Там його перевдягли в нове обмундирування, зробили труну і захоронили на цвинтарі у с. Бобрик. Певно начальник госпіталю була з майором Яструбовим землячка. Вона повідомила , що майор – командир батальйону, у нього в Москві дружина і двоє дітей.
А в 50-х роках було урядове розпорядження, що всі останки воїнів, які загинули в нашому районі, переховати в одну братську могилу. Забрали заборонених з лісосмуги, забрали і загиблого Бєляєва. Хотіли забрати і прах майора Яструбова, але жінки, вдови, сказали, що їхні чоловіки десь також загинули і тому вони будуть доглядати цю могилу.
Спершу на братській могилі була поставлена дерев’яна тумба. Федір Загороднюк виявив бажання поставити пам’ятник. У Миколаєві, на корабельному заводі, він замовив дошку з нержавіючої сталі. Там вибиті імена всіх загиблих воїнів села Бобрик, їх всього 29 чоловік.

Після війни в нашу місцевість повернулися люди-остарбайтери, які примусово працювали в Німеччині:


– Кобиляк Кузьма Юхимович,
– Канюка Іра Яківна,
– Гарда Іван Іванович,
– Гарда Ганна Трохимівна.
– Нікітін Володимир Андрійович,
– Грабовенко Іван Герасимович,
– Шпак Ганна Леонтіївна,
– Луценко Антон Захарович,
– Белінський Павло Григорович.
Про декого з них відомо, що. наприклад.
Канюка (Татаренко) Іра Яківна, 1926 р.н., 22 червня 1941 р. примусово
вивезена в м. Бреслау (Германія). Працювала у фабриканта Месcнера на фабриці електричних лампочок до всіх дрібних приладів. Звільнена в січні 1945 р. армією Конєва. Прибула додому в серпні 1945 р.
Шпак Ганна Леонтіївна ,1921р.н., примусово вивезена в липні 1941р. із села Малий Черняпин Хмельницької області у с.Обердонау за Берліном. Працювала у хазяїна на різних роботах. Звільнена американцями у вересні 1945 року.
Луценко Антон Захарович, 1915р.н., примусово вивезений 24 березня 1944р. у Польщу, Гоновер, Ольдернбуг. Працював на ремонті вагонів. Визволений у травні 1945р.
Нікітін Володимир Андрійович, 1925р.н., примусово вивезений 30 березня 1944р. у м.Гоновер. працював на заводі «Алляс» по збиранню залізничних мостів. Визволений американцями 7 березня 1945р. Прибув додому 9.11.1945р.
Кобиляк Кузьма Юхимович, 1925р.н., примусово вивезений в червні 1943р. у табір в м. Зуль. Працював на литейному заводі у Герінга. Визволений у серпні 1945р. американцями.

Гарда Ганна Трохимівна, 1926р.н., примусово вивезена 10 червня 1942р. в с. Леобінген Рітер Гут Крейскерберда Байсомерда. Працювала на хазяїна на різних роботах. Визволена 20 квітня 1945р. Прибула додому в серпні 1945р.
За роки війни ніхто з жителів с. Великовеселе не був розстріляний.

Війна закінчилась. У всіх теплилась надія на повернення з війни рідних: синів, чоловіків, братів. Але 192 наших земляків-воїнів не повернулися до рідних домівок. Вони мужньо боролися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни і полягли за свою Батьківщину. Зостались в живих і зустріли День Перемоги 9.05.1945 р. – 141 чоловік.

Список загиблих в битвах Великої Вітчизняної війни

1941-1945 рр

(с.Великовеселе Врадіївський район Миколаївська область )

1. Буга Василь Іванович
2. Боященко Костянтин Каленикович
3. Бондаренко Іван Микитович
4. Бондаренко Григорій Микитович
5. Бондаренко Микола Федорович
6. Бондаренко Володимир Микитович
7. Белінський Андрій Петрович
8. Білий Павло Микитович
9. Гаращук Володимир Іванович
10. Гаращук Павло Миронович
11. Грабовий Павло Миронович
12. Грабовий Гаврило Васильович
13. Золотар Іван Тарасович
14. Заславський Леонід Сергійович
15. Кирток Іван Савелійович
16. Крутенко Олександр Федорович
17. Коханюк Єпіфан Костянтинович
18. Коханюк Василь Костянтинович
19. Гарбуз Макар Пилипович
20. Коханюк Яків Михайлович
21. Коханюк Дмитро Михайлович
22. Коханюк Григорій Костянтинович
23. Коханівський Григорій Костянтинович
24. Ковальчук Василь Іванович
25. Кумайгородський Володимир Леонтійович
26. Кумайгородський Павло Лентійович
27. Лата Євгенія Пилипівна
28. Лата Олексій Арсентійович
29. Латій Микола Іванович
30. Левицький Петро Миколайович
31. Маєвський Іван Несторович
32. Московчук Микола Павлович
33. Мазуратій Лаврентій Гаврилович
34. Мазуратій Гаврило Гаврилович
35. Михайльонок Володимир Логінович
36. Назимок Дмитро Никифорович
37. Наливайко Микола Михайлович
38. Омельниченко Леонід Миколайович
39. Парелко Микола Йосипович
40. Парелко Олександр Йосипович
41. Полярський Микола Павлович
42. Полярський Іван Сергійович
43. Ремих Микола Якович
44. Сніжинський Микола Григорович
45. Тарабанчук Григорій Хомич
46. Шевченко Микола Давидович
47. Шевчук Ілля Дмитрович
48. Пилипчук Микола Іванович
49. Гаврильченко Іван Степанович
50. Новошицький Станіслав Олександрович
51. Стоцький Михайло Михайлович
52. Гончарук Микола Єремійович
53. Шевченко Андрій Пилипович
54. Омельченко Микола Артемович
55. Омельченко Олексій Іванович
56. Коханюк Лілія Григорівна

Список загиблих в битвах Великої Вітчизняної війни

1941-1945р.р

(с. Новоолексіївка Врадіївський район Миколаївська область)

  • 1. Волох Іван Сидорович
  • 2. Мерзанин Микола Семенович
  • 3. Музиченко Петро Гнатович
  • 4. Музиченко Василь Гнатович
  • 5. Задорожнюк Іван Петрович
  • 6. Трофименко Сергій Якович
  • 7. Чернега Микола Григорович
  • 8. Сінчук Микола Мойсейович
  • 9. Сінчук Володимир Мойсейович
  • 10. Гайдайчук Павло Степанович
  • 11. Гайдайчук Василь Степанович
  • 12. Дарієвич Іван Миронович
  • 13. Руденко Іван Миронович
  • 14. Руденко Микола Миронович
  • 15. Руденко Микола Григорович
  • 16. Сіряковський Олексій Дмитрович
  • 17. Лопата Іван Тимофійович
  • 18. Коломієць Іван Васильович
  • 19. Базаренко Іван Самойлович
  • 20. Богульський Петро Павлович
  • 21. Дідук Лук’ян Самойлович
  • 22. Юрченко Семен Романович
  • 23. Юрченко Іван Філіпович
  • 24.Коростинський Іван Павлович
  • 25. Гетманчук Дем’ян Філіпович
  • 26. Чабанов Гиргорій Якович
  • 27. Чабанов Тимофій Прокоф’євич
  • 28. Куртій Григорій Федорович
  • 29. Осадченко Кирило Васильович
  • 30. Гурієвський Григорій Герасимович
  • 31. Гурієвський Володимир Григорович
  • 32. Шевчук Федір Максимович
  • 33. Шевчук Григорій Павлович
  • 34.Приймак Василь Йосипович
  • 35 .Діденко Володимир Єфремович
  • 36. Красільнік Павло Леонтійович
  • 37. Чернега Микола Ілліч
  • 38. Черевань Костянтин Павлович
  • 39. Левицький Михайло Анатолійович
  • 40. Пономаренко Володимир Михайлович
  • 41. Діденко Полікарп Володимирович
  • 42. Дубецький Семен Андрійович
  • 43. Фіщук Андрій Іларіонович
  • 44. Красіловський Михайло Якович
  • 45.Трофименко Іван Ілліч
  • 46. Грабовський Василь Іванович
  • 47.Грабовський Микола Іванович
  • 48. Дарієвич Олександр Никифорович
  • 49.Польовий Павло

Список загиблих в битвах Великої Вітчизняної війни 1941-1945р.р

( с. Макієво Врадіївського району Миколаївської області)

  • 1. Артюшенко Василь Степанович
  • 2. Бурлаченко Микола Дмитрович
  • 3. Ведутенко Михайло Федорович
  • 4. Ведутенко Микола Михайлович
  • 5. Гоцуляк Мефодій Прокоф’євич
  • 6. Гаврилов Філіп Парфентійович
  • 7. Красіловський Григій Олексійович
  • 8. Кидюк Тимофій Арсентійович
  • 9. Крівіцький Василь Маркович
  • 10. Ковбасюк Тарас Федорович
  • 11. Луценко Петро Захарович
  • 12. Луценко Федір Якович
  • 13. Морозенко Філіп Петрович
  • 14. Матієнко Костянтин Михайлович
  • 15. Рекачинський Іван Іванович
  • 16. Сухих Всеволод Ульянович
  • 17. Ткач Дмитро Степанович
  • 18. Ткач Федір Якович
  • 19. Шевченко Тимофій Кіндратович
  • 20. Заліпський Павло Сильвестрович
  • 21. Трачевський Степан Петрович
  • 22. Шабатура Яків Кирилович
  • 23. Морозенко

Список загиблих в битвах Великої Вітчизняної війни

1941-1945р.р

( с. Бобрик Врадіївського району Миколаївської області)

  • 1. Аведенко Василь Іванович
  • 2. Березецький Петро Аксентійович
  • 3. Березецький Іван Аксентійович
  • 4. Бездєтний Іван Аксентійович
  • 5. Бобошко Олексій Ілліч
  • 6. Бобошко Микола Ілліч
  • 7. Грищенко Петро Семенович
  • 8. Гайдайчук Анатолій Іванович
  • 9. Дубинянський Микола Іванович
  • 10. Жикол Григорій Якович
  • 11. Жикол Трофим Васильович
  • 12. Ковальчук Володимир Григорович
  • 13. Ковальчук Сергій Устимоич
  • 14. Коломиєць Микола Іванович
  • 15. Мальований Семен Якович
  • 16. Мальований Федір Якович
  • 17. Мальований Іван Миколайович
  • 18. Мальований Олексій Андрійович
  • 19. Нападовський Афанасій Сильвесторович
  • 20. Приймак Василь Ільсифович
  • 21. Терлецький Григорій Павлович
  • 22. Торжинський Пантелей Іванович
  • 23. Торжинський Іван Іванович
  • 24. Фурсенко Іван Севастьянович
  • 25. Солощук Мефодій Лаврентійович
  • 26. Скоп Іван Трифонович
  • 27. Краснянський Михайло Феодосійович
  • 28. Лепетюк Олександр Юхимович
  • 29. Чижук Анатолій Дмитрович
  • 30. Ткаченко Іван Петрович

Мужні захисники рідної Вітчизни повернулися після війни додому і почали відновлення зруйнованого господарства.
У післявоєнний час у колгоспі «Перемога» побудовано більше 15 тваринницьких приміщень, два нових великих магазини, прекрасний будинок дитячих ясел, , колгоспні клуби та багато індивідуальних житлових будинків. Села зовсім змінили свій вигляд. Центр села Великовеселе прикрасив парк культури і відпочинку. Не залишилось жодної хати, вкритої землею, вони знесені, і на їх місці побудовані 503 нових світлих будинків колгоспників, покритих шифером, черепицею, 36 колгоспних будівель, 5- державних.


Після війни люди кіньми возили зерно на елеватор у Врадіївку.
У с. Новоолексіївці працював учитель початкової школи Балабан Юхим Якимович з 1918р.

Він створив при школі історичний музей. У цьому музеї зберігалися документи з історії села.. На стендах були виставлені експонати, які вчитель збирав з самого початку своєї трудової діяльності. Слава про музей розійшлася далеко за межі області.

У вересні 1967р. обласний відділ народної освіти на чолі з завідуючим облвно М.Рубан-Задольським та обком профспілки вчителів (голова обкому М.Гафлюк) нагородили Новоолексіївську початкову школу Врадіївського району бібліотекою за активну участь в обласному конкурсі на кращу початкову школу.
Під час освоєння цілинних земель у 1959р. за рішенням районного управління сільського господарства колгоспники:

• Бондаренко Ф.С.
• Коханюк В.Є.
• Жікол О.А.
• Садовський О.
• Гала тюк І.П.
• Сніжинський В.І.

працювали комбайнерами в Єршовському зернорадгоспі Краснопресненського району Кустанайської області.
У 1960р. Бондаренко Ф.С., Коханюк В.Є., Балабан В.С. працювали у колгоспі «Джамбул» Черкаського району Цілиноградської обл.. Допомагали Казахстану.
У 1951р. села на території Великовеселівської сільської ради об’єдналися в один колгосп «Перемога». У В- Веселі знаходилась центральна садиба колгоспу. Господарство спеціалізувалося на вирощувані зернових і технічних культур. За вмілу організацію виробництва голову колгоспу П.А.Дідорова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Цієї ж нагороди удостоєний шофер А.І.Грабовський, а бригадир рільничої бригади А.А.Дубинянський – орденом Жовтневої Революції.
У селах Великовеселівської сільської ради на 1 січня 1967р. налічувався 821 двір з населенням 2 592 чол..
Загальний земельни1й фонд колгоспу «Перемога» 1967р. становив 6295,7га, земельні угіддя – 5825га. З них 4586га орної землі, 131га садів і виноградників і 1003га пасовищ. В 1966р. з кожного гектара урожайність зернових становила – 22,2 цнт., озимої пшениці – 22,3цнт., кукурудзи – 20цнт., соняшника – 18,2цнт., цукрового буряка – 258,8цнт. На 1 січня 1967р. в колгоспі налічувалось 2113 голів великої рогатої худоби в т.ч. 715 корів, свиней було 841 гол., птиці – 800 гол.

На полях працювали 15 тракторів, 17 різних комбайнів і багато інших сільськогосподарських машин. Транспортний парк

photos10

був представлений 15 вантажними автомашинами. Чисті прибутки колгоспу в 1966 р. становили 408839крб.
У цей час всі населені пункти Великовеселівської сільської ради електрифіковано і радіофіковано. Село має телефонний зв’язок з райцентром та іншими селами.
У Великовеселівській середній школі працювало 23 учителя, які виховували 209 учнів, а в с.Бобрик, Новоолексіївка, Макіїво діяли початкові школи.
У 1970р. до 100-ї річниці з дня народження В.І.Леніна учителі Великовеселівської середньої школи: Федченко Л.І., Канюка І.Я., Майстренко Г.М. були нагороджені медалями ім..В.І.Леніна.

У кожному з сіл колгоспу були бригадні клуби, а в с. Великовеселе у 1970р. здано в експлуатацію великий сучасного стилю Будинок культури на 500 місць. На урочистому відкритті Будинку культури виступала народна артистка Катерина Шавріна. Великовеселівський Будинок культури був одним з кращих у районі.
У трьох сільських бібліотеках налічувалось 16 884 примірники книг. У селі Великовеселе працював фельдшерсько – акушерський пункт, пологовий будинок, шкільний інтернат, дитячі ясла, поштове відділення, ощадкаса, ветеринарний пункт. Для послуг населення 5 магазинів, буфет.
На 1 вересня 1970р. в колгоспі налічувалось 2247голів великої рогатої худоби, в тому числі 787 корів, свиней було 1970, а птиці – 3356 голів.
На полях колгоспу «Перемога» працювало 37 тракторів, 25 різних видів комбайнів, 24 вантажних автомашини. У 1969році чистий прибуток колгоспу становив 309107 крб.
У селах Великовеселівської сільської ради у 1970р. налічувалось 818 дворів з населенням 2760 чол. Загальний земельний фонд колгоспу «Перемога» становив 6113,5 га., земельних угідь – 5536 га. З них 4523га багаторічних плодових насаджень. У 1970р. урожайність зернових становила 26,1 цнт. з га, а озимої пшениці – по 24цнт з га, соняшника – 16цнт з га. Цукрових буряків вирощено по 200цнт. на кожному гектарі.
photos11

У1978 році у Київському видавництві «Молодь» вийшла друком перша поетична збірка «Білий день» нашого земляка – поета Анатолія Васильовича Жикола. Звідтоді у творчому доробку поета чимало поетичних, прозових публіцистичних і літературознавчих творів. Член Національної спілки журналістів України з 1979року. Член Національної спілки письменників з 1986року. Постійний член редколегії журналу «Київ» (з1990 року і по сьогодні).

Тривалий час самовіддано працювали медсестрами Крутенко К.І. та Косерба Н.О. Вони вдень і вночі, в холод і спеку завжди поспішали на допомогу мешканцям села.(додаток 22). Нині в селі старанно працює фельдшером більше 20 років Дубецький О.А.

15 лютого – дата особливо пам’ятна тим, хто свого часу виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Серед тих хто служив у складі Радянських військ під час відомих подій в Афганістані, є і наші земляки, воїни-інтернаціоналісти ( випускники нашої школи): Ремих Микола Федорович, Іванина Петро Федорович, Торжинський Микола Дмитрович, Пастушенко Володимир Станіславович, Михайльонок Олександр Миколайович, Коханюк Олександр Валентинович, Баранов Анатолій Миколайович, Бондаренко Микола Миколайович.
Усі воїни – афганці, наші земляки, повернулися додому і живуть та працюють на рідній землі.
З 1983р. до 1991р. головою колгоспу «Перемога» став Матвєєв М.І. 25 років пропрацював головним бухгалтером колгоспу «Перемога» Тарабанчук М. Г. У селах почалося інтенсивне будівництво. Було побудовано 56 житлових будинків, сільський готель, зерновий склад на 1000 тон зерна, новий свинарник на 80 голів, нові магазини в с.Великовеселе і с.Бобрик.
У 1989 році буряківники колгоспу «Перемога» (головний агроном Московчук С.М., керівник мехзагону – Березецький А.А.) виростили понад 400цнт. буряків з кожного гектара.
В 90-х роках мехзагін №2 ,бригадиром якого був Баранов О. В. ,вважався кращим мехзагоном колгоспу « Перемога».
Середній надій молока на корову становив 2082 кг. На стогектарну площу угідь вироблено 49 цнт. молока. Одержано 90 телят на сто корів. Передовою дояркою була визнана Терлецька Ніна (с. Новоолексіївка). Її праця була неодноразово відзначена різними нагородами.
У 1989р. 38 членів ВЛКСМ району нагороджені Знаком ЦК ВЛКСМ «Молодий гвардієць п’ятирічки», в тому числі й механізатор колгоспу «Перемога» групкомсорг А.Пономаренко.
У кінці 80-х – на початку 90-х років колгосп «Перемога» знижує темпи економічного виробництва.
У 1991р. в с. Великовеселе була побудована нова триповерхова школа. Будувала її бригада Жолобчуків ( батько і 4 сини) з с.Долина Наддвірнянського району Івоно-Франківської області. Технічний контроль за будівництвом школи здійснював виконроб Врадіївського міжколгоспбуду Кравченко Арнольд Іванович. Діти почали навчатися у нових світлих класах за новими партами. Кабінети обставлені сучасними гарнітурами. У школі працює спортивний зал, обладнаний найсучаснішим спорт. інвентарем, їдальня, актовий зал, були завезені комп’ютери. Кругом школи асфальтоване подвір’я . За школою знаходиться футбольне та волейбольне поле, бігова доріжка. Біля фасаду школи ростуть зелені ялинки, квітнуть клумби. Першим деректором нової школи був Анатолій Павлович Беліменко, з 1998р. директором школи призначено Любов Григорівну Богульську.
Склад першого педагогічного колективу нової школи : Л.І.Федченко, Л.М. Мельник, Л.Г.Сніжинська, Т.М.Коханюк, Коханюк О.В., Ліщинська Л.М., Беліменко Т.В., Ніколаєнко В.Я., Ніколаєнко М.Г., Фарина Д.А., Московчук О.О., Калаур В.С., Спотар Н.В., Іващук С.І., Михайльонок О.О., Ковальчук Л.А., Шимко В.В. Згодом колектив поповнився новими молодими спеціалістами. Це Затяжчук О.В., Голтей Н.А., Сніжинська О.М.
У 2002р. до школи завітав депутат обласної Ради І.М.Рябий. На прохання педагогічного колективу депутат подарував два котли для опалення школи вартістю 16.000грн.
З грудня 1987 року до 2002 головою Великовеселівської сільської ради працював Затяжчук Валерій Аркадійович.
Два роки працював сільським головою Крутенко Федір Микитович .

Через два роки головою сільської ради знову обрано Затяжчука В. А.

З 1991року до 1998р. головою колгоспу «Перемога» працював Московчук Сергій Миколайович.
У цей час в с.Бобрик були побудовані новий корівник на сто голів, пункт технічного обслуговування. Закінчена дорога з твердим покриттям до с. Бобрик, а також проведено капітальний ремонт дороги до с.Новоолексіївка, облаштований двір ферми №2.
У травні 1991р. від колгоспу «Перемога» відділився колгосп «Дружба» (с.Новоолексіївка). Головою цього колгоспу став Богульський Юрій Євгенійович.
Фермерські господарства почали створюватися після прийняття Закону « Про селянське (фермерське) господарство» 22.06.1993 року. У цей час з’являються такі фермерські господарства: фермерське господарство «Колос» (В.О.Баранов, с.Новоолексіївка), фермерське господарство «Олімп» (С.Г.Нестерчук, с.Великовеселе), фермерське господарство М.М.Черкеса, с.Великовеселе.
В жовтні 1996 року відбулось розпаювання землі .Право отримати земельний пай отримали особи, які на даний час працювали в колгоспі « Перемога» та пенсіонери колгоспу.
В 1999 році оформили майнові паї. З 1998 до 2000р. КСП «Перемога» очолював Ковальчук М.В., при якому КСП «Перемога» переіменовано на СГВК «Маяк», а з 2000 року Співак В.В. – голова СГВК «Маяк».У 2002 році СГВК «Маяк» було ліквідовано.
Люди віддали свої земельні паї в оренду різним організаціям, серед яких ПАС, «НІбулон», «Лан», «Інтер-агро». Окремі одноосібники почали обробляти свої землі самостійно.
В селі Великовеселе працює пункт прийомки молока № 198 « Лакталіс -Україна» ( завідуючий пунктом Шептицький Ю.В.).
23 травня 2008 року відкрилось приватне підприємство « Московчук» по заготівлі молока в населення( завідуючий пунктом- Московчук С.М.).
В селі Макеєво та селі Бобрик функціонує « Церковь Живого Бога , Новая жизнь.».Богослужіння проходять у вівторок 10- 12, неділю- 10-12.
Перед виборами до Верховної Ради України у лютому 2001р. у Великовеселівській СЗОШ І-ІІІ ступенів побував з передвиборчою програмою народний депутат В.Г.Акопян. він провів зустріч із виборцями.
В депутатському корпусі району в 2009 році від « Блоку Литвина» налічується 47 чоловік, що складає 20 % від загальної кількості депутатів сільських , селищної та районної ради.
Найбільш масове представництво « Народників» у Великовеселівській сільській раді – 11 чоловік.
Активну життєву позицію та небайдужість до проблем села, наполегливість у їх вирішенні займає депутат Мельник Н.І., секретар сільської ради.
За плідну працю нагороджена Почесною грамотою за рішенням виконкому обласної організації « Народної партії» (2008 р.)

На сьогоднішній день земля розпайована. Середній земельний пай на особу становить ….га.
Більшість одноосібників в 2009 році здають свої земельні паї в оренду.
ТОВ « Атлант» – 335 га ( Керівник Полянська Ольга Миколаївна)
ТОВ « Ліга- 50» -723,42 га (керівник Лапенко Олександр Іванович),
ТОВ « Інтер – агро» ( керівник Марченко Дмитро Ігорович),
ПФ « Каро» ( керівник Ханагян Юрій Карапетович),
Фермерські господарства
ФГ Горбатюк Петро Іванович- 32 га.
ФГ « Колос» – 32 га. ( Баранов В.О.)
ФГ « Кострубальськ» – 96.61 га ( Чабан Віктор Анвтолійович).
ФГ « Нива» – 18,30 га ( Левицька Валентина Петрівна.).
ФГ « Д – Алель» – 74.80 га ( Чабан В. А.).
До 2009 року діяло ФГ « Олімп» – 43 га ( Нестерчук С.Г.) та ФГ« Обрій» – 43 га ( Черкес М.М.).
Всього землі по Великовеселівській сільській раді – 4127,80 га.
В 2009 році ТОВ « Рубін-К » ( керівник Томашевський Володимир Юзефович) заключив договір з одноосібниками на обробіток 850 гектар землі.
Одноосібники землі -2129,72 га.
Жителі села розпочинають розвивати власне тваринницьке господарство.
Торлупа С.О. утримував 20 голів ВРХ. Тримають в своєму господарстві свиней від 20- 40 голів.
Успішно розвивається торговий бізнес. На сьогоднішній день в селі Великовеселе діє два магазини. Власниками магазинів є Гуменюк Іван
( с. Гуляницьке) та Коханюк Наталя ( с. Великовеселе).
В селі основні робочі місця розділені так:

17 листопада 2010 року під час виборів сільським головою обрано Михайльонка О.М
Середня школа –23
Сільська рада –6
Сфера торгівлі –2
Відділення зв’язку – пересувне
Фермери –
Одноосібники –
ПП – 1
Підприємці –

Населення сіл Великовеселівської сільської ради працює по найму в Одесі , Києві , в Російській Федерації, декілька чоловік працюють в Італії , деякі працюють в Португалії.

Історія рідного села, рідного краю гідна того, щоб її не тільки знали, але й пишалися.
Історія нашого села – дорогоцінна спадщина. Кожна людина прагне знати, що відбувалося на землі, де вона народилася й живе, що було до неї, як жили її предки.
Дослідженням історії нашого села займається ініціативна група у складі:
Московчук О.О. – керівник шкільного краєзнавчого музею, Коханюк Т.М. – вчитель історії, Коханюк О.В.- керівник військово патріотичного виховання, Спотар Н.В. – учитель початкових класів та група «Пошук»(учні школи).
Ми були б щасливі, якби ця праця викликала інтерес до історії нашого села і залишила в серцях односельчан безмежну любов до рідного краю.

Історія села Великовеселе написана : Коханюк Т. М.,  Московчук О.О.